лика, а вона в Астраханї панує, я спостеріг на їй вираз простодушний, рахманний. Така прекрасна риса благородить сей невродливий тип. Певні слуги і лїпші робітники тут з камликів. Любійшим колїром у них жовтоватий і синїй. Ідять вони що трапить ся, хоч і падло. Житло їх — кибітка; професия їх — рибальство і взагалї важкі роботи. Менї сподобали ся отсї родовідники племі монгольского.
11. Приязний отець Гаврило, після пізної служби в соборі показав менї ризницю соборну; прикметного не геть багато, але вона багата на речи вельми рідкі і прикметні з роботи і з давнини. Перше, що показав менї отець Гаврило — плащениця золотом та шовками гаптована за часу Івана Грізного: кажуть її відбили у Марини Мнишки. Друге — євангелія друкована року 1606; не гаразд вона зберегла ся. Трейтє — сакос єпископа Єсипа, замордованого Рязиним; сакос сей гаптований шовками і золотом. Четверте так само гаптований фелон, тогож єпископа. Пяте — посох єпископський на предиво тонкої роботи, дарунок царя Бориса Годунова. Шесте — ківш срібний гарної роботи, дарунок царя Петра I. року 1701. Собор заложено р. 1698, а осьвячено 14. серпня р. 1708. Хто був будівничим сего собору кольосального і прекрасного? спитав ся я. Отець Гаврило відповів, що „простий мужик Москаль. Не завадило-б Константинові Тону повчити ся в отсего мужика, як треба будувати собори“. Я не змагав ся і спитав ся : коли будовано кремль? він відповів „за царя Бориса Годунова, а малий собор Троїцький збудував цар Іван Грізний, небавом після того, як од Татар Астрахань під себе підбив“, додав отець Гаврило, замикаючи ризницю. І за те спасибіг!
12. О 7 годинї вранцї зверху приплив пароход „Князь Пожарский“, власність товариства „Меркурій.“ Я пішов до контори розпитати ся про єго поворотну путь. Нїчого певного в конторі менї не сказали. Хотїв купити білєта і єго не дали, бо не трапило ся прикажчика головного. Сподїваючись, що
