1. (Не Шевченковою рукою) Петръ Ульяновъ Чекмаревъ.
(Рукою Шевченка) Новий місяць почав ся з нової знаємости приятної. За півгодини до того, як здіймати якоря до мого тимчасового захисту в капітанській каютї, прийшов чоловік з виду невродливий, але привабливо симпатичний. Монотонно промовивши: Петр Ульянов Чекмарев, він додав з душею: Марія Григоровна С., людина вам не знаєма, ваша землячка люба і поклонниця, препоручила менї, переказати вам її сестрин поцїлунок щирий та повитати вас з бажаною волею. З отсїм словом він влїпив менї в лисину два палких поцїлунків щирих: оден за землячку, а другий за себе, та за саратовську братію. Довго я себе не тямив з такого щастя несподїваного. Опамятавшись, взяв я з своєї комірчини убогої якусь пісеньку і прохав нового друзяку мого, доручити її моїй любій землячцї сердешній. Небавом почали якоря здіймати і ми розпрощали ся, давши оден одному слово: на ту зиму побачити ся в Петербурзї.
|
2. Пятнадцять лѣтъ не измѣнили насъ: |
Сегоднї о годинї 7-ій вранцї зійшли ся ми в каютї капітана. Слово по слові і з розмови звичайної перейшли ми на бесїду про сучасне письменство та про поезию. Після недовгих пересудів, я й прохав О. О. Сапожникова, прочитати „Собачій Пиръ“ Барбє в перекладї Бенедиктова. Він по майстерськи єго перечитав. Потім перечитав і ориґінал. Гуртовим голосом висловили, що переклад лїпше нїж ориґінал. Бенедиктов, сьпівець кучерів і такого інчого, а проте Барбє він не перекладує а виновлює. Не збагну я: чи вже-ж після смерти П. поети повоскресали, оновили ся? Інчої причини я не відаю. „Собачий Бенькет“ дав привід капітанові нашому Володимиру Василєвичу Кишкину дістати з свого портфелю запо-
