Від туману декорация стала ще більш чарівною, але-ж змалювати її цїлком не можливо. Хмари, — отсї небесні прочане віковішні, — пустили з себе таку гидоту, що я сховав ся в капітанську сьвітличку і взяв ся за свої „чували“, се-б то торби.
Ранком о годинї 11-ій „Князь Пожарський“ кинув якоря біля Нижнього-Новгороду. Хмари розійшли ся. Сонечко привітливо осьвітило місто і околицї єго прегарні. Я вийшов на берег. Ізвозника не брав. Повз красуню XVII. віку, повз церкву св. Юрия пішов на гору. Зайшов в ґімназию до Бобржицького, колишнього студента унїверситету Київського. Не застав єго в господї і рушив до Кремля. Новий Собор — будівля гидка. Се просто ступа з пятьома товкачами короткими, величезна ступа! Не вже-ж отсе робота Констянтина Тена? Ледві! — Далї подарунок горожанинові Минїну і Князю Пожарському від вдячних нащадків. Подарунок — копієчний! ганебний подарунок за для невдячних нащадків! Добре хоч зате, що отсей обелїск копієчний вже переломив ся.
З Кремля знов пішов до Бобржицького і знов не застав єго в господї. З ґімназиї пішов по Покровській вулицї шукати будинок Сверчкова, де закватирував О. О. Сапожников. Знайшов. Ледві встиг повітати господарку, господаря і взагалї товаришів моїх подорожнїх, як прийшов Микола Олександрович Брилкин, управитель головний пароходного товариства „Меркурій“. Потай від усїх він спершу господарцї, а потім і менї повідав, що у єго є приказ полїциймейстера зараз подати звістку, скоро я приїду до міста. Хоч я і бував в бувальцях, а про те несподїванка отся мене збентежила. Поснїдавши пішов я на пароплав, щоб приятеля мого — капітана подякувати: узяв там свій паспорт і вкупі з пакунками віддав єго М. О. Брилкину. Трохи заспокоївшись, пішов я трейтїм разом до Бобржицького і тепер вже застав єго в господї. Вів приняв мене в широко-розгорнені обійми. О годинї 8-ій у вечері пішов я до М. О. Брилкина, про-
