буде подивити ся. Під вечер кликала мене полїция на щось; але я не пішов.
29. Сонечко зійшло сегоднї ясно, весело. Я пішов в Кремль і почав малювати соборну дзвіницю; але руки так померзли, окостенїли, що я ледві спроміг ся зробити загальний нарис. Користуючись з усьмішки осїннього дня, я, поснїдавши, пішов до Печерського манастиря, гадаючи змалювати отсю красовиду обитель. Вибрав місце. Прилїг відпочити. Приголублений теплим проміннєм сонця я задремав, та так міцно задремав, що прокинув ся вже перед заходом сонця. Вертаючись до господи повз міський Юрєвський сад, я завернув в сад і зустрів тут чимало публїки усякого віку і обох половин. Але-ж! між жіноцтвом, не мов наумисне, нї однїсенької, не то щоб красавицї; а хочби вродливенької! навіть не зустрів такої, щоб „хоч так собі“. Здаєть ся, що більшість — старі дїви. Горопашні ви старі дїви.
30. Сподїваючись на некликаного гостя — полїциймейстера — я вдав ся до свого доброго господаря Павла Абрамовича Овсянникова з сеансом. До 3-ої години скінчив патрет єго досить добре. А. д. Лапа, — так прозиваєть ся полїциймейстер, до нас не прийшов. На дворі гарно, годинно, я пішов на бульвар. Між публїкою на бульварі помітив дїтий: три дївчинки і хлопчик. Гарненькі такі дїтки. Убрання їх здало ся менї і чудним і глумливим: на дївчатках — коротенькі мантильки, легенькі, дїряві, нїмецького крою. На хлопчику поярковий бриль, сїрий, з пером; мантилька така як на дївчатах, а черевики ще гірше. Взагалї здало ся менї, що вони з трупи дїтий-комедиянтів. Я дійшов з ними до цукернї, купив їм солодких пирожків на каповика і познаємив ся. Зовуть їх: Катя (отся найшпарчійша) — Надя і Дуня, — а хлопчик — Сеня, дїти вони якогось Арґеноева, — театрального музики. Значить я не дуже вельми помилив ся. Пращаючись, вони прохали мене до себе в гостї. А вжеж я обіцяв ся — прийти.
