ральну роль, менї сподобала ся. Рухи у неї — сущої артистки. Т. Климовський, як і єго роль — нудний. Жарт „Коломенскій нахлѣбникъ“ — жарт вульгарний; виконали єго відповідно єго призначенню. Невеличка оркестра грала в антрактах дещо з „Дон-Жуана“, Моцарта, грала чудесно; може тому, що сего чарівного твору трудно зіграти нечудесно. Саля в театрі невелика; але прибрана просто і до смаку. Публїка, найпаче жіноча, замітно не блискуча, тай не численна.
2. Ранок ясний, тихий, з морозом. Початий учора патрет Ґраса треба було сегоднї скінчити. Я взяв ся за єго, гадаючи швидче скінчити та піти́ до печерського манастиря, щоб змалювати єго. Овва! не даєть ся менї сей манастир. Скінчивши патрета, я наумисне, поснїдавши, прилїг спочити на хвилину, тай проспав аж до 3-ої години. Свинство непростиме. Ледві встиг я прокинути ся, прийшов М. О. Брилкин і покликав йти з ним на бульвар погуляти перед обідом. На бульварі зустріли якогось Якобі. Брилкин познаємив нас. Він запросив нас до себе обідати. Ми не відмовили. Якобі оден з нижегородських аристократів, вельми приязний, досить їдкий лїберал і любить живо́пись. Він показав менї свій альбом, нїчим не прикметний, і картину — не добре осьвітлену. Картина з великими достоїнствами: намальовано якогось молодого сьвятого; вираз тварі пречудесний. Якобі запевнює, що ся дорогоцїнність — робота Ґверчіно; а на мій погляд вона більше скидаєть ся на добрий список з Домінїкино Цампієрі. Але я не висловив своєї думки; бо з досьвіду знаю, що трудно суперечити знавцям живо́писи. На прощанню Якобі взяв з нас слово, що завтра будемо в клубі на виборах старшин — і обіцяв ся познаємити мене з своїма товаришами і вгостити музикою. Я не від того, найпаче не від знаємости. Менї неминуче потрібна робота за гроші; а то інакше мушу знов вдавати ся до мого щирого О. Лазаревського по сьвяті фінанси.
