натора прийшла про мене бумага від командира Оренбурського окремого корпусу. Пішли ми в канцелярию ґубернатора до начальника її, милїйшого з людий Андрія Кириловича Кандинського. В бумазї сказано, що менї заборонено приїздити в обидві столицї і що я перебувати му під потайним доглядом полїциї? Гарна отсе воля! Собака на припонї. Се значить: не варто подяки, ваше величество!
Що-ж я тепер робити му без моєї академії, без моєї любленної акватінти. А я про неї так солодко, так довго марів! Щож я чинити му? Вдати ся знов до моєї сьвятої заступницї до грапинї Настасиї Івановни Толстої? Соромно! Підожду до завтрого. Поражу ся з моїма щирими друзяками з Н. А. Овсянниковим та з М. О. Брилкиним. Вони люди добрі, сердешні і розумні. Вони напутять мене, що менї чинити в отакому невихідному становищі!
24. Прирадили ми сегоднї ось як: на якийсь час лишити ся менї тутечки, через мою вигадану хоробу, а тим часом написати до грапа Ф. Ш. Толстого і благати, щоб виклопотав менї дозвіл жити в Петербурзї хоч на два роки. За два годи, як Біг поможе, я встигну зробити первістні досьвіди з моєю любою акватінтою.
25. Перечитую потроху по складам і поправляю свого Матроза, та лаю темного переписувача пяницю прапорщика Нечаєва. Перечитуючи по складам свій твір, натурально що не спроміжно менї було уважати на склад мого писання. Запевнив ся тількі в тому, що на́зву сего оповідання не минуче треба перемінити. Доки не приберу своєму „Матрозу“ назви, щоб личила лучче, нехай буде „Прогулка съ пользою и не безъ морали“.
26. Заходив до Варенцова і взяв у єго перечитати двоє чисел — 2 і 3 „Русск. Бесѣды“. В епільозї до „Чорної Ради“, П. А. Кулїш, говорячи про Гоголя, Квітку і про мене грішного, вказує на мене, яко на великого, самостійного поету народного. Чи се не з приятельства.
