моє недоладне і нетверезе життя. Цїкаво б знати, з якого жерела він достав такі вісти. Виходить, що і в мене не без добрих людий. Все-ж таки лїпше нїж нїчого.
Дякувати тобі, мій старий, мій добрий друже! Але — чим тебе запевнити, що се неправда — не відаю.
Далї він пише про перехід Піунової до Харькова. Він непевен, щоб там дали їй таку платню, яку вона править. Прикро буде, коли з сего нїчого не вийде. Підождемо, що скаже Іван Олексанрович Щербина. Боже мій! як би хотїв я вирвати ся з сего смердючого болота.
12. Сегоднї змалював патрет з Кандинського. Треба ще змалювати з Фрейлїха тай квіт!
(13. лютого в журналї не записане).
14. Нарештї довів до краю другу частину „Матроса“. Переписування — се найприкра робота, з усїх, які я коли будь робив. Вона врівень з солдатською муштрую. Треба буде прочитати їй отсе рукоділля: що з того вийде? Як то єго повітає С. М. Аксаков? Менї страх — як хочеть ся подобати ся єму. І тількі єму. Чудне почуття!
15. Кликав свою мучительку обідати до М. О. Дорохової. Сказала — не здужаю!… Бридка брехуха. Менї неминуче треба побалакати з нею око-на-око, доки ще не виїхала в Харьків. Як єго отсе спорудити, — не приміркую собі. Писати не хочеть ся; а, здаєть ся, без того не обійдеть ся. Знов наснила ся вона менї слїпою жебрачкою, та вже не біля церковного паркану, як ото вперше, а в живій картинї: вона була в українській свитцї білій і в червоному очіпку.
16. Подавши на почту листи до Кухаренка і до Аксакова зайшов в Собор послухати архієрейську півчу. Чудно! чи воно — тому, що я не освійчив ся, чи й дїйсне воно так; останнє певнїйш. В архієрейскій службі з її обставинами та взагалї з отими декорациями — здало ся менї, є щось тибетське, чи
