31
Я спитав ся у лїкаря: чи можна йому читати?
— Нї, не треба, а чого серьозного і поготів.
— Що-ж менї з ним дїяти? Бавити ся з ним — я не можу, а більше нїчим у мене запомогти йому.
З отакою важкою думкою, згадав я „Перспективу“ Альберта Дюрера, що я колись учив-учив тай покинув, не дійшовши до толку. І чудно: згадав я плутанину Альберта Дюрера, а зовсїм забув про гарний підручник до лїнїйної перспективи нашого професора Воробєва. Нариси до сего підручника були у мене в портфелї, правда — не упорядковані. Я зібрав їх, і порадившись з лїкарем, віддав їх своєму учню укупі з циркулем і трикутником і тут же проказав йому першу лєкцию лїнїйної перспективи. Другу і третю лєкцию не треба вже було йому виясовувати, бо він так швидко одужував і добре розумів математичну науку, хоча не знав чотирох правил аритметики.
Лєкциї перспективи скінчили ся. Я прохав старшого лїкаря випустити мого учня з шпиталю, але він довів менї, що йому треба ще цїлий місяць перебути під лїкарським доглядом, доки цїлком одужає. Мусїв я згодити ся, хоч і щеміло на серцї у мене.
За увесь той час часто трапляло ся менї, зустрічати Карла Павловича. Двічи, чи тричі бачив патрет Жуковського. Розмовляючи з Брюловим, помічав я натяканнє його на якусь тайну, але й сам не тямлю, чому я відводив в розмові його отвертість. Наче я чогось бояв ся, а тимчасом майже вгадував ту тайну. І вона небавом стала явною. Рано вранцї 22. квітня р. 1838 приходить до мене власноручна записка В. А. Жуковського. Пише він: „Високоповажаний Н. Н. Завтра по одинадцятій годинї приходьте до Карла Павловича і ждїть мене там; ждїть невідмінно, хоч би як я пізно приїхав. В. Жуковський. P. S. Приведїть і його з собою“.
Слїзми облив я отсю сьвяту записку! Я стис її в кулацї, в кишеню не положив, боячись, щоб не згу6ила ся, і побіг до шпиталю. Швейцар мене не пустив, кажучи: „ще рано, пане-добродїю; недужі ще сплять“. Се мене трохи схолодило, я взяв з кулака записку, розгорнув її, перечитав її трохи що не по складам. Знов
