34
горопашного мученика Цампєрі, а я омлївав від сподївання. Нарештї Жуковський вийняв з кишенї і дав менї згорнену бумагу.
Я розгорнув: то була відпускна нашому protegé. Сьвідками на їй підписали ся: ґраф Вєльгорський, Жуковський і К. Брюлов. Я побожно перехрестив ся і тричи поцїлував оті підписи.
Як спроміг ся, подяковав я отому великому та чоловіколюбному тернови; поклонив ся, вийшов на коридор і побіг до Венециянова. Старенький зустрів мене радісно питаючи: „Що нового?“ Я мовчки вийняв з кишенї дорогоцїнний акт той і подав йому.
— Знаю, я все відаю, — мовив він вертаючи менї бумагу.
— А я так нїчого не відаю. Ради Бога, повідайте менї, як все отсе стало ся?
— Та вже, хвала Богови, що стало ся! От ми спершу пообідаємо, а потім вже я й розповім; істория довга, а головна річ — істория прекрасна. І він голосно прочитав вірш Жуковського:
— Читаємо, татуню, — обізвав ся жіночий голос і з О. М. Мокрицьким вийшли з покою гостинного донї Венециянова.
Ми сїли обідати. За обідом, на перекір звичаю, були ми якось веселїйшими і голоснїйше розмовляли. Старий розвеселив ся і розповів історию патрета В. А. Жуковського, але про свою долю в тому благородному вчинку майже й не згадав. Тільки на сам кінець додав:
— В отсїй справі великодушній я був тільки за простого маклєра.
А вся справа стала ся ось яким чином: Карло Брюлов змалював патрет з Жуковського. Жуковський та ґраф Вєльгорський прохали царську родину придбати той патрет за 2.500 руб. на асиґнациї. От за ті гроші й викупили учня мого. Старий Венециянов в отсьому дїлї доброму справив, як сам він мовляв, ролю щирого маклєра благородного.
