44
жеть ся він спекати ся і чого він боїть ся, — се пани, чи, як він їх зове — феодали-собачники.
Він суща дитина! Сьогодня ми те-ж скінчили день спектаклем: грали Шілєрових „Розбишак“. Опери майже що зовсїм нема: коли-не-коли йде „Роберт“, або „Фінела“. Балєт, властиво Тальонї — усе скасовала. Прощавайте, мій добродїю незабутнїй!
От вже більш місяця, як ми з Штернберґом укупі живемо. І не сказати, яка він добра та рахманна людина: сущий художник. Живемо немов брати ті рідні. Щаслива у його вдача! Карло Павлович його вельми любить. Да хіба-ж, знаючи його, можна його не любити!
Ось як ми перебуваємо днї і ночи: вранцї о годинї девятій йду я до кляси. Штернберґ сидить дома та з ескизів своїх робить малюнки — або акварелию, або красками олїйними. О годинї одинадцятій йду або до Брюлова, або до господи, та чим Бог пошле снїдаємо з Штернберґом. Потім знов я до кляси йду і сиджу там до четвертої години, а тодї йдемо обідати до панї Юрґенс. Інколи і Карло Павлович з нами. Я його трохи що не що дня об сїй порі застаю у Штернберґа. Часто він роскішний обід аристократичний міняє на убогу юшку демократичну. Істинно — людина незвичайна! По обідї — я знов до кляси. О годинї семій заходить до мене Штернберг, ми йдемо до театру, або, погулявши трошки по набережжю, вертаємо до господи. Я що небудь в голос читаю, а він малює, або навпаки. Не що давно перечитали ми „Вудстока“ Вальтер-Скотового. Сцена, коли Карло Стуарт, ховаючись під чужим найменнєм в замку старого барона Лї, признається його донї Юлїї, що він король Анґлїї і зазиває її до свого двору полюбовницею, отся сцена занадто мене заінтересовала. От се вже суща королївська подяка за гостинність! Я начеркав ескіз і показав його Брюлову: він похвалив і зміст і роботу і казав учити ся у Павла деля Роша.
Не що давно Штернберґ познаємив мене з родиною Шмідта. Се якийсь його родич, людина прегарна, а його семя просто благодать божа. Вечерами ми часто
