51
Елькин познайомив нас, сказавши, що то друзяка його щирий, Саша Оболонський. Була вже третя година. В одній салї дехто вечеряв. Менї те-ж замануло ся попоїсти. Я сказав про се Штернберґу і він згодив ся. Але Елькин і Оболонський змагали ся, радячи їхати вечеряти до Клея.
— А то тут, — додав Елькин — і не нагодують і в десятеро заплатиш.
Ми згодили ся і рушили до Клея. Молодого мічмана я сподобав за його сьміливу поведенцию. Досї я перебував в товаристві людий рахманних, а отакого парубка бачив вперше. Каламбурами наче з торби сипле він; водевільних куплетів у його без краю. Прегарний парубок!
До самого сьвіту просидїли ми у Клея. Бравий мічман був вже на підпитку, через те ми й забрали його до себе на кватиру, а з Елькином попрощали ся в ресторанї.
Бачте, як я тепер живу: по маскарадах буваю, по ресторанах вечеряю, безбач роскидаю гроші! А чи давно-ж то, чи давно сяяв над Невою той ранок, коли ви знайшли мене в „Лїтньому саду“ перед статуєю Сатурна! Незабутнїй ранок, мій добродїю, незабутнїй! Чим і коли я вам відвдячу? Опріч сердешньої сльози-молитви я нїчого не маю.
О годинї девятій я своїм звичаєм пішов до кляси, а Штернберґ ще в господї лишив ся з гостем. Гість ще спав. О годинї одинадцятій зайшов я до Карла Павловича і почув любу догану від любої Емілїї Карлівни. До години другої грали ми в „гальбе-цвельф“. Вона хотїла, щоб я вже до обіду перебув у них; я був не проти, та Брюлов мовив, що не годить ся пропускати кляси, і я, засоромлений по самі вуха, пішов до кляси. О годинї третїй я знов вернувся до них, пообідав і знов до кляси.
Отак, опріч суботи та недїлї, я що дня у них. У суботу до Іоахима, а в недїлю до Шмідта та до Фіцтума. Ви бачите, що усї мої знаємі — Нїмцї, але які гарні Нїмцї! Я просто закоханий в отсїх Нїмцїв. Штернберґ увесь тиждень клопотав ся про свою подорож і,
