„тму-мну“. На вади і хиби нашої висшої верстви не варто звертати увагу. Раз, що сей шар не великий; а вдруге, що єго моральні недуги — застаріли; мякенькою сатирою тут не проймеш. Та з погляду национального наш невеличний висший шар чи й має яку вагу? Здаєть ся нїякої! Інча річ верства середня: се велика і на лихо на пів темна маса; се половина народу, се серце национальности. От про єго то й треба тепер сатира, та не суздальска притча про блудного сина, а шляхетна сатира, метка і зграбна. Я вважав би себе за найщасливійшу людину в сьвітї, коли-б отсей мій несамовитий ледащо, отсей мій Блудний син вийшов добре; а я єго приміркував так щиро, так чистосердешно.
„Свѣжо преданіе, а вѣрится съ трудомъ“. Років за два назад Н. Д-ий, людина певна, казав менї, що комедиї Островського „Свои люди сочтемся“ не грають на сценї буцїм би то через те, що сего благали московські купцї. Коли се правда, так се ознака, що сатира влучила саме в мету. Одначе я не розумію: з якої речи поступати ся на користь темнотї? Чудно!
27. З крамарів перехожу до офіцерства. Перехід не різкий, навіть гармонїчний. Отся привелейована каста належить до середнього шару: ріжниця лишень та, що крамарі більш звичайні за офіцерів. Купець, розмовляючи з офіцером, каже до єго „ви“, „ваше благородіе“, а офіцер на купця: „Гей, ти! борода!“ Але таке околишне роз'єднаннє, нї на зерно не роз'єднює їх; бо з виховання вони обидва рідні брати; ріжниця тількі та, що офіцер волтерянець, а купець старовір. Отже в істотї в обох те самісеньке.
Сегоднї під вечір показали ся на горо́дї комарі. Щоб спекати ся сїєї в'їдливої комашнї, я пішов ночувати до фортецї. Та овва! Неублагана Немезида стежить мене на кожному ступню. Ховаючись від комарів, я попав на чмелїв. Проходячи повз флїґель офіцернї, вже пак з шанобою, яка від-
