вами писаними кермує який-небудь писар Петров, повернений за шахрайство в салдати. Так, бачте, заведено воно вже з давних давен і вже-ж коли-б задля якогось там „рядового Шевченка“ зрушили сьвятий заповіт батьків, то себ було і проти заповіту батьків і проти статутів служби.
Втїшаю себе жартами, а на серцї страшенна туга. І все отсе коїть зо мною пустотлива надїя. Але-ж! не вішати ся-ж менї справдї ради якого-будь пяницї „отця-командира”, та такого-ж, як він сам — секретаря єго.
Сегоднї сьвяткують память двох великих проповідників згоди і любови. В християнському сьвітї велике сьвято, а у нас ради Христового сьвята величезнїйше пияцтво. О, сьвяті й великі верховні апостоли! коли-б ви відали, як ми загидили оголошену вами просту, прекрасну, сьвяту істину; як ми її перекрутили! Ви віщували лжеучителїв і справдило ся ваше віщуваннє. Вашим іменем, так звані „учителї вселенські“, немов пяні мужики ті, побили ся на вселенському соборі в Никеї. Во імя ваше римські попи ворочали кулею земною. Во імя ваше заводили інквізицию і страшенне автодафе! во імя ваше і ми кланянемо ся гидким ідолам суздальським і на вашу шанобу справляємо погані вакханалїї. Істина стара: виходить, що повинні-б люди і зрозуміти її. Тим часом, тій істинї, у якої ви були за кумів, минає вже 1857 лїтечко… Дивна річ: які тупі люди!
30. Щоб самотинї моїй більш надати привабливости, приміркував я придбати собі мідяного чайника. Та тількі вчора виконав сю думку, тай то при нагодї. До тихого, прегарного ранку на городї додати шклянку чаю, се така розкіш, що здавало ся менї, я можу собі дозволити її. От ся люба і не пишна думка з самого початку весни не відкараскуєть ся від мене; але жадним чином не можна менї було її справити; бо тут нема в продажі мідяних чайників. Лишень учора у вечері, як ішов я до Зігмонтовських, бачу, проходячи повз шинок,
