Попровадив нас довгим коритарем, інспектор Бредстріт відчинив міцні заґратовані двері; за ними були кручені сходи, якими ми прийшли до другого коритару, де по обох боках був ряд дверей.
— Треті двері направо, сказав Бредстріт. Ось тут!
Тихенько відсунув засовку і подивився через отвір.
— Спить, сказав він. Тепер можете добре до нього придивитися.
Ми удвох зблизилися до заґратованого віконця. Вязень мав обличчя звернене до нас. Спав глибоко, віддихаючи міцно й вільно. Се був чоловік середнього віку, нужденно убраний, як сього вимагає фах жебрака. Сурдут мав подертий і через діри виглядала сорочка. Інспектор слушно казав, що вязень є незвичайно брудний. Але навіть груба верства бруду не могла заховати його переражаючої гидоти.
Стара близна бігла широкою смугою від ока до уст. При загоєнню вона піднесла у верх горішню губу і відслонила таким чином три зуби, що все разом виглядало яко постійний злий посміх. Густа стріха рудого волосся спадала на чоло до самих очей.
— Дивіться, що за краса! засміявся інспектор.
