А моя Мартуня — нанизала дальше оповіданє Галя, коли подруга пристала — а Мартуня скривила ся і скрикнула: Як то? не хочеш сипати цьвітів на процесиї? я на тото щастє від року жду! Що скажуть тамті чотири?
— А ми — заговорила Христя — дізнали ся про се аж третього дня.
— Не третього, а другого, зараз в четвер — докинула Оля. Пополудни, коли я прийшла до Галї по книжку, розповіла она менї цїлу річ і каже: Що думаєш, Олю, не лїпше, як ми ті гроші обернемо на другу красшу цїль?
— Як се? — питаю. — А так, суконки раз на рік возьмемо, до другого вже й за короткі будуть, а за тих дванайцять риньских можемо щось гарного зробити.
— Аж дванайцять? — чудовала ся учителька, розвиваючи гроші з паперця.
— Дванайцять, прошу панї — пояснила Оксана. — Ми обчислили, що на кожду випаде по 2 зр., бо треба 4 метри батисту по 40 кр., то 1 зр. 60 кр., 2 метри стяжки по 15 кр. і кошичок за 10 кр., то разом 2 зр. — а нас всїх шість, то 12 зр.
— Добре вирахували! — похвалила учителька.
— Зразу — оповідала дальше Оля — годї нам було зречи ся білих суконок, но Галя так нам договорювала, так просила, що ми наконець усї пристали. І мама позволила менї і їм їх родичі.
— Я і зовсїм сего, що зробила, не жалую! — закликала Марта.
— Бо вже по процесиї — сьміяли ся другі.
