віщі тони. Смертельна тревога повисла над містом, всї ждали чогось страшного…
А небезпеки такої великої і не було. Розжарена мазь доплила аж до містка побіч касарнї і вмить сухе поруче, недавно облите смолою, і пліт, що огорожував кладовище, станули в огни. Но не тревало і чверть години, а вже жовнїри самі угасили поломінь, а сикавки, і не здержуючи ся, завернули в місто. Та хоч сим разом нїяке нещастє не стало ся, начальник сторожі огневої а ще більше капраль з касарнї не мало сердили ся на псоту, яку їм хтось утяв. Чи нароком підпалено мазь? жовнїри не видїли — а нїхто не признавав ся. Чейже сама від себе там не взяла ся — хиба з пастухів котрий зробив сю псоту.
— Коби я дістав єго тепер в свої руки — грозив капраль — мав би ся гаразд!
Не красше обіцював малому виновникови і інспектор полїциї.
А він, що був усеї подїї першою причиною, сидїв, спокійно обідаючи, дома — певний, що порохівня від єго штучки не вилетить ще нинї в воздух. За мало мази! всьміхав ся сам до себе, навіть поломіни не було видко. Як би так в ночи се зробити, було-б на що подивити ся! Спробую колись, казав, з другими хлопцями спробую…
До хати ввійшла стрийна, що мешкала коло кладовища. Не здоровкаючи ся, так і впала задихана на лавку.
— А то-м вам, людоньки, не йшла, а летїла з поля — говорила, захопивши віддих. О Господи милосерний! як узріла-м огонь на горі, то
