самої вертілось на думці: «Головонько ж моя бідна! Чим же прийматиму свата? Хоч виколупай з пальця, а дай!..»
Хома балакав із сватом та все якось чудно та неспокійно поглядав на стару; він пам'ятав, що сват завсігди частував його горілкою і що й йому годиться як слід прийняти гостя. Хома таки не витримав: тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней.
— Стара! — почав він тихим та несміливим голосом, — годило б ся почастувати свата чаркою…
— Та вжеж годило б ся…
Хома замовк та все чухав потилицю.
— Може, там у тебе де є, Химо, хоч на півкварти…
— Адже ти знаєш, що нема… Візьми пляшку та біжи до корчми, може шинкар дасть набір…
— Навряд!.. — сказав Хома, але взяв шапку та пляшку й пішов пробувати щастя.
Лихий та збентежений вертався Хома з порожньою пляшкою з корчми: шинкар не дав набір. Хома викликав Химу до сіней і показав їй порожню пляшку.
— Знаєш що, Химо… знаєш що, стара… — улесливим голосом шепотів Хома. — Свата не можна пустити без чарки… Винеси мерщій твого п'ятизлотника, я духом примчу горілку, ще й здачу тобі принесу… Бо, бачиш, не можна ж так.
— Це смерть моя, не чоловік! І чого ти напосівся на того п'ятизлотника? Казала не дам — і не дам, і край!.. Хоч забий мене отут — не дам!..
— Дай, кажу!
— Не дам!
— Дай!
— Не дам, не дам і не дам!..
— Пху, сатано!..
Хома плюнув і, хрьопнувши дверима, вийшов на двір.
Злість поняла його серце, йому було досадно і на жінку, і на того п'ятизлотника… А вернутись без горілки ніяким побитом не можна… На щастя, трапився кум і позичив на півкварти.
Стара зварила бараболі й так-сяк прийняли свата. П'ятизлотник перетривав ще одну небезпечну годину, та на те, мабуть, щоб стати причиною незгоди межи чоловіком
