бачать, що в тебе заховано в серці, від себе навіть… Вона зирнула на мене, та не впізнала мабуть, бо й не ворухнулася з місця… Мені ніяково було забалакати до неї, бо бач… таке було межи нами: п'ять літ оце минуло, брате мій, як я не з баньки кружляв, як тепер, і не з матульняками гуляв, а в благородній кумпанії дворянській розливав вина коштовні, мов воду тую… Бо була, брате мій, і земля своя, і двір, челяді повно… сказано — дідич… Було, та збігло, не знать куди поділося, — отак фю-ю!.. та й нема… Так що ж я мав казати?.. Еге, про дівчину. Саме за рік перед тим, як євреї забрали за довг усе майно моє, стала в «маменьки» моєї за покоївку дівчина одна. Оця сама, що зустрів у Ренях… Гарна була дівка, така гарна та свіжа, що мене, було, аж коло серця запече, як гляну на неї. А горда та пишна, що й не приступай… Я колись до неї — а вона як стусоне мене в груди!.. Мене — дворянина!.. ще й відправитись хотіла, та мати не пустила. Чекай же, думаю собі, завзялася ти, завізьмусь і я… Розсердився спершу… такий лихий та сердитий, що й не приступай… Лише гримаю на дівку. А далі, брате мій, потихенько, помаленько почав я укоськувать її… То словом щирим обізвуся, то гостинця привезу… От моя дівчина й залишила брикатися… Крутив я, вертів я, мов ту рибу на гачку водив, поки не діп'яв свого… І жив я отак, брате мій, мов у раю, щось із півроку… Тут тобі бенькет без перестанку, день-у-день, кумпанія гарна, вина аж шумить-ллється, карти, розкоші всякі… а тут дівчина пригортає, душу вивертає своїми очима глибокими та синіми, мов море в годину… Дай но, брате, «джіну»!.. Х-хе! «бун-джін»!.. Недовго я раював отак. Помітила «маменька» моя покійниця, що погано з дівкою, порадились ми й відправили її. А тут незабаром попродали все добро моє за довг, «маменька» померла, товариші відцурались, і лишився я один, як палець, без грошей, без захисту… Е, що я брешу — без захисту!.. Захист був: од шинку до шинку, від Сруля до Мошка — скрізь своя хата, скрізь свої люди!.. Нап'юся гарно, висплюся ще краще: рівчак під боки, камінь під голову, небом загорнуся — сплю, всі минайте його сиятельство, пана матульняка, дідича міського ринштоку!.. Приїзди, Свириде, в гості: прийму тебе у влас-
