а які лїки від того болю, — не відав. Часом де-не-де не витерплювали люде, бунтували ся, та з того їм краще не ставало: їх дуже швидко втихомирювали, карали і знов усе затихало. І здавало ся, що й кінця-краю тій неволї не буде.
Одначе вона таки не вдержала ся.
У кожного народу на чолї його стоять найбільше освічені й тямущі люде, що ведуть перед у науцї, добивають ся кращого житя, кращих порядків. Такі люде звуть ся чужомовним словом інтелїґенція. На Вкраїнї у XIX віцї інтелїґенція була з панів, бо народ був неосвічений. Як пани відцурали ся від народу, так саме відцуралась його й інтелїґенція, що з тих панів виходила.
Але помалу почали серед інтелїґенції прокидати ся инші люде і де-далї все їх ставало більше та більше. Сї люде бачили, яку то велику кривду зроблено робочому народови. То були люде чесні, добрі, наукою дуже освічені. Вони знали, що по чужих краях народ уже добив ся або добиваєть ся собі волї й кращого житя; знали й про те, що україньский народ колись мав свою волю й кращі порядки, та все це занапастило ся. Через усе те сї люде, хоч сами й з панів були, а надумали ся, що їм треба оступати ся за робочий народ, добивати ся йому волї, освіти, кращого житя. Вони почали писати про це в книжках та ще й у книжках, писаних україньскою мовою, щоб і народ міг їх розуміти, коли
Нар. бібл. ч. 16.
1
