Сторінка:Лев Когут. Як жив український народ (1909).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 53 —

бітникам по фабриках та заводах также робота була тяжка, а плата мала.

На Українї, опріч всего того, було ще й своє лихо.

По всїх краях такий лад, щоб у школї вчити тою мовою, якою дїти і ввесь народ говорить, — се, щоб розуміли науку. Такою мовою складають і книжки, щоб люди, читаючи, могли їх розуміти. Такою-ж мовою пишуть закони щоб усї люди розумїли і знали своє право і свою повинність. Коли-б і в нас на Українї був такий добрий лад, то треба було-б, щоб у школї учено по україньскому, щоб україньскою мовою писано книги й усякі закони. Одначе так не зроблено.

Україньскої школи заводити не дозволено, а заведено московску. Науку чужою мовою наші дїти дуже мало розуміють, і через те народ і доси зостаєть ся дуже темний. Книжок, які він міг би розуміти, не можна було видавати, бо вже року 1863. заборонено друкувати україньскі книги, а найбільше наукові, такі, в яких росказуєть ся народови про те, що він мав у старовину на Українї волю, або такі, де описують ся кращі порядки по чужих землях і як люди ті порядки завели. Згодом ся заборона наче почала була трохи забувати ся, але року 1876-го заборонено україньске письменьство в друге, ще суворіще: нї наукових книжок, нї дитячих, нї перекладів