тихонько, що навіть кроків не чути було. Були зовсім певні, що то опришок. Казимір став міряти стрільбою та в тім козак збентежений тою появою не зважаючи на нічо вицілив прямісінько в ту стать. Стала втікати. Тоді Казимір дав два стріли, а економ також випалив зі своєї рушниці. Опришок счез без сліду в нічній темряві.
Коли настав день переглянули кождий кутик та не найшли нічого. Навіть не було сліду якоїсь крови зі зранення.
На другий день закликав дідич до себе Анну і став випитувати її звідки вона знала, що мали прийти опришки. Вона до нічого не признавалась. А коли писар доказував, що вона говорила йому, то вона таки перед ним заперечила того. І вкінці Саборський прийшов до переконання, що це може хто з місцевих людий приходив тоді.
Від того часу минув місяць. Одного дня писар пішов до ліса поглянути на рубачів і вже більше не вернув. Ніхто не знав де подівся. Всіляко говорили про нього. Аж одного дня в літі дівчата, що пішли були збирати гриби до ліса, найшли тіло його привязане стрімголов до дерева, під яким була купа великих муравлів. Було уже надпсуте. Але можна було пізнати на ньому знаки від шнурів. Мусів страшно мучитись, бо лице було викривлене як у збожеволілого, в устах, вухах та в носі були гнізда муравлів.
Знова одної ночі пробудився Казимір і побачив великий вогонь, від якого зачервоніло
