з хлопцем ішла за ним. Вийшов на горбок, відки видко було не лише ціле село, але й цілу околицю, і тут закопав той хрест. А відтак ще висипав велику могилу під тим хрестом.
Хто бачив те, питав один другого на що він те робить. Дивно нам, що він такий мудрий чоловік, а якісь дива чинить. На старість дивачіє, говорили. Незабаром зійшлося майже ціле село і цікаво приглядалися його роботі.
„На що цей хрест?“ — спитав Писаренка Стефаник.
„На спомин знесення панщини, на вічну памятку даровання свободи бідним людям“ — відповів Теофіль.
„Дивіться, добрі люди“. — сказав відтак Стефаник до людий — „так робить чесний чоловік, що має благородне вдячне серце“.
Тоді всі, що вже від двох літ з ним не говорили, приходили до нього, балакали з ним, вихвалювали його, дякували йому. Жінки тимчасом прикрашували хрест вінцями з цвітів. Теофіль розмовляв з кождим вічливо, нікому не сказав лихого слова, ані не докоряв нікому.
Незабаром розписано вибори до державної ради. Багато господарів приходило до нього, навіть з других сіл, бо скрізь знали про нього, і говорили йому: „Ось, бачите, маємо вибрати посла до Відня, то когож нам вибирати як не вас“. Теофіль не гороїжився ізза тої чести, але зовсім спокійно дякував.
Cero літа Калина обдарила мужа гарною дівчинкою, яку назвали Оксаною.
