йому з очий. Приступив до Саборського, впав йому до ніг і став просити:
„Ясновельможний пане! Я буду робити що иншого, лише орати ні, бо як самі бачите, одним конем годі орати таку тяжку землю“.
Саборський нічого не кажучи прикликав мандатора і сказав:
„Кажи хлопови, нехай, псякров, тягне плуг разом з конем замість того слабого. Я сам буду поганяти, розумієш…?“
„Алеж пане, так відай не можна, бо може бути клопіт, якби припадково циркул про те дізнався“.
„Роби як кажу, я за те відповім, моя в тім голова. А, від чогож я пан Саборський.
Приказ був виповнений. Теофіль навіть і не опирався. Видячи що нема ради, перехрестився, закинув на себе шлию і став тягнути плуг з конем. Пан Саборський був сам за погонича.
Всі люди що були на полі, аж постовпіли. Такого варварства ще з роду ніхто не бачив. Ніхто не важився сказати що, лише сумно хитали головами. Один відважнійший приступив до Саборського і сказав:
„Ви не маєте права так по звірськи обходитися з чоловіком, уважайте, що на небі є справедливий Бог“.
За ту свою сміливість дістав і „нагороду“. Таки зараз на місці казав Саборський простягнути його і всипати десять „відливаних“.
Бідний Теофіль тягнув так плуг з конем два дні.
