Патріцій. Брате мій,
Ти напути на нашу віру жінку,
Тоді вона вже плакати не буде
По марних світових роскошах.
Неофіт-раб.Пане! —
Чи пак у вас тут кажуть „брате“ знаеш,
Не зважуся я жінки навертати
На нову віру. Хай вже ліпше плаче
По чистих шатах та по панській хаті,
Ніж має плакати по чистоті
Душі своеї й тіла. Врятувати
Вона однаково себе не може,
То що їй з того, коли буде знати
Про гріх і святість. Краще хай не знає.
Епіскоп.Хто по неволі согрішив, той чистий.
Неофіт-раб.Та ми, раби, самі нераз незнаєм,
Що робим по неволі, що по волі...
Гріх, чи не гріх, а мука зостається...
Сказати тяжко... я не знаю сам,
Чи то моя, чи панськая дитина...
Люблю дитину й часом ненавижу...
Стара жінка.Гріх ненавидіть, то-ж дитя невинне.
(Глянувши на єпіскопа замовкає).
Епіскоп.І жінка часом мудре слово мовить.
(Молода але змарніла, убого вбрана жінка щось шепоче на вухо поважній старій вдові-діаконіссі)
Діаконісса(до єпіскопа). Дозволиш говорити чесний отче?
Епіскоп.Кажи, але коротко.
