на бенкети великі учащати“.
Боярам, видко, вже запах медок,
та варенуха, отже роздобрились,
та й мовили. „Нехай собі парнішка
сидить у тебе хоч і до від'їзду.
Навіщо він нам здався?“
Степан. От спасибі,
панотченьку! (зіходить на рундук з господарями).
Перебійний. Я джурі накажу,
нехай перенесе твоє манаття
до нас, та й заберу тебе в полон,
поки не визволять бояре.
Степан. Боже!
Такий полон миліший од визволу.
Перебійниха (до Оксани).
Піди лиш, доню, там пошли Семена.
(Оксана виходить і незабаром вертається).
Степан. Як-би лиш я не став вам на заваді…
Перебійниха. Ото-б таки! Ще в нас у хаті стане
для гостя місця!
Перебійний. Ти, синашу, в мене
забудь всі церегелі. Та-ж зо мною
Небіжчик батько твій хліб-сіль водив,
укупі ми й козакували. (Садовить Степана і сам сідає при столі. До Оксани:) Дочко,
ти-б нас почастувала на початок.
(Оксана наливає з сулійки дві чарки батькові й гостеві).
Оксана. Боярине, будь ласка, призволяйся.
Степан (узявши чарку, встає і вклоняється Оксані),
дай Боже, панночко, тобі щасливу
та красну долю!
Оксана. Будь здоровий, пивши.
