В мові даної людської громади відбивається
її душа. — „Шляхетність“, „благородство“. —
Чи витворилось вже в українській мові своє
власне слово для означеня оцієї державно-
творчої властивости душі?
Десятиліття відродженя Держави Української!… Чому-ж її нема? Чому і ця спроба сотворити державу та стати нацією скінчилась руїною, як і всі попередні, в протязі тисячі літ?…
Необуздане хамство і цей раз розвалило Українську Державу. Иншої правдивої відповіді на оці болючі питання нема. Хамство — розуміється не як лайка, а як віками освячене поняття для означеня певного типового соціяльно-психічного явища. Що означає це поняття?
Пішло воно від Ноєвого сина. Слава цього сина: згірдлива насмішка над слабостю і наготою батька. Така насмішка — це зовнішня ознака хамства. „Вони — каміння придорожнє, тяжке, похмуре, що ними значить свій шлях історія. Ми — буйний, веселий, поток весняний…“ „Супроти них ми можем здобутись лише на погорду…“ „Чи-ж зрозуміє камінь, загрузлий в глинищі, якого природою є опір і нерухомість, того що греблі рве, що весь є гін і порив, що сам собі риє ложбище і несе рух та пісню визволеня.“ — Беру для прикладу останній, найсвіжіщий зразок відношеня українських синів до українських батьків. Від тисячі літ лунає по Українській Землі оттака „пісня визволеня…“
