видатного вояки, великого митця на ріжні несподівані бойові хитрощі. Наміром Калиновського було подолати Богуна й захопити його самого. Богун, коли довідався, що з Калиновським іде сила війська, залишив у Замку залогу (гарнізон), а сам вийшов назустріч полякам; після першої сутички пустився тікати, перейшов через річку й замкнувся в манастирі. То був православний Вознесенський манастир, розташований на північ від капуцинського. Тут була й школа, православна колегія, яку утворив 1632 р. Петро Могила. Манастир займав велику площу. Наміром Богуна було затримати під Вінницею Калиновського, поки не підійде поміч від Хмельницького з Київщини. Костомаров у своїм творі „Богдан Хмельницький“ детально оповідає про цей напад Калиновського на Вінницю; між иншим він каже, що Богун втікаючи до манастиря наказав поробити на Богові ополонки (це було взімку) й понакривати їх соломою. Поляки, почувши, що Богун втік, пустилися його доганяти через ріку, і тут багато їх попадало в ополонки й потопилося. Дарма Калиновський пробував здобути Замок приступом: в сутичках пройшло кілька день, і коли він довідався, що дійсно підходять козаки з Київщини на поміч Богунові, кинувся тікати до Бару, при чому Поляки залишили не тільки вози з провізією, а й бойову зброю, гармати.[1] Про хитрощі Богуна є оповідання також у літописі, складеному 1742 р. „Тогда, (в 1651 р.) Богунъ полковникъ Винницкій подъ Винницкимъ монастыремъ на рѣчцѣ Богу проломы подѣлавши, Ляхов потопилъ“[2]. Немає таких даних, які-б свідчили, що бойові операції Калиновського в 1650 р. відбилися як-небудь шкідливо на Вінницькому Замкові.
Після оповідань про похід Калиновського на Вінницю 1650 р. на протязі цілих ста років не згадується про Вінницький Замок. І тільки в 1750 р. за часів гайдамацьких рухів на Брацлавщині й Поділлі виступає Вінниця та її Замок. Згідно з актами в м-ці липні 1750 р. вночі гайдамацький загін напав на Вінницький Замок, де поховалися купці-євреї переважно з Хмільника зі своїм крамом. Управитель Замку Шиндлярський, як він сам показував у гродскому суді, визначає, що було кілька десятків нападників на Замок. Гайдамаки позабирали весь крам у купців, потім виломили двері в каміннім будинку, де була городська канцелярія, знищили ріжні письмові документи, а частину забрали з собою для вживання при стрільбі (як пижі) і після цього втікли. Жадної кривди людям гайдамаки не робили, замку не руйнували і його не підпалювали[3]. Равіта-Гавронський, оповідаючи теж саме про напад гайдамаків 1750 р. на Вінницький замок, додає цікаву деталь, що потім напали на слід цих гайдамаків і виявилось, що то були селяни з околиць Вінниці, які після нападу на Замок порозбігалися домів[4]. На підставі таких документальних даних треба відкинути думку про те, що гайдамаки 1750 р. зруйнували Вінницький Замок і після цього він ніби то перестав існувати[5].
В дійсності Замок залишався ще принаймні до самого кінця 18 ст. Про це свідчить люстрація Замку 1789 р. Вона каже: „Zamek na
- ↑ Костомаров. Богдан Хмельницкій т. II стор. 145–148. Видання в Тернополі 1888 р.
- ↑ Сборник лѣтописей, изданних Ком. для разбора древ. акт. Кіев, 1888 г. стор. 11. Див. також Шипович „Лѣтопись Винницкого Капуц. кляштора стор. 10–37.
- ↑ Арх. Юго-Зап. Рос. Ч. III т. III стор. 535, 466–467.
- ↑ Rawita-Gawronski. Historya ruchów hajdamackich т. I. стор. 192.
- ↑ Гульдман. Памятники старины в Подоліи, стор. 126.
