Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

пісень, казок, переказів, тощо, набирала суттєвих рис українськости, в міру того, як українські племена щораз більше відокремлювалися від словянської, зрештою і так уже дуже неодноцілої й вільної, цілости.

 

Українські словяни.

6. Найважніші словянські племена, що їх слід уважати предками українців, це в першу чергу поляни (в околицях Києва), далі деревляни (на північному заході), словяни (на півночі), уличі й тиверці (на півдні), й дуліби та хорвати (в нинішній Галичині). Оцей племінний стан серед безпосередніх предків українського народу означує наука вже стислішими часовими рямками VII—VIII. століть. В культурі цих українських племен слідний, в порівнянні з культурою старих словян, дальший поступ. Хліборобство розвинулося й осягнуло вищі форми осілого господарства, розцвіли такі його доволі трудні галузі як городництво й садівництво. Кочівниче рибальство й ловецтво занепало. Поширилася годівля домашньої птиці. Процвітала торговля, якої головними предметами були з української сторони мід, віск, футра. Повстали вищі ступні ремесла й промислу гарбарського, ткацького, теслярського й ковальського. Поширені були в нас тоді вже металеві вироби з заліза, міди, бронзу, срібла й золота.