що змагають до заміни перегнивших основ суспільного життя й перебудови його в конструктивному плані. Не в приклад космополітичному розгонові демократії — ці націоналістичні рухи не відриваються від того джерела, яке їх зродило — від нації, черпаючи в ній свої сили й конструктивні властивості.
Цих нових процесів і донині не годні зрозуміти представники демократії; сучасний її стан вони з ображеним виглядом приписують тільки »спілим, реакційним« силам… Між тим іде про оборону справжньої демократії від її профанаторів; демократії реальної — від професійної, христіянської — від атеїстичної, про оборону народу від згубних впливів фразеолоґічної брехні. Час зрозуміти, що сучасна офіційна демократія давно вже не має нічого спільного з конструктивною ідеєю народоправства.
Фатальність долі демократії виявилася насамперед у неспівмірності її теоретичних кличів і конструкцій, з практичним умінням застосувати їх до життя. Викидуючи одною рукою перед народами прапори своїх ідейних постулятів — демократія другою штовхала ці народи на вістря ножа твердого життя, що ніяк не хотіло укладатися в її уроєні форми. І це не тому, що здійснення певної частини цих постулятів було засадничо неможливе, але тому, що демократія не виказала відповідного до розмаху своїх початкових ідей орґанізаторського й реформаторського ґенія.
Марнуючи початковий потас, витрачаючи віру у свою місію — вона чим далі, тим усе виразніше
