гато навчиться з історії правління партійних клік і мафій, що репрезентували ці демократії…
Надломлені Версаєм сили Німеччини знову віднайшли себе в історичній місії націонал-соціялізму. Опанувавши владу, цей рух розпочав нову — від самих корінів — ідейну, орґанізаційну, політичну, економічну й мілітарну перебудову нації — виявляючи в своїй творчості могутній духовий порив, реалізм і далекозорість. Цим його зусиллям — демократія не вміла впродовж низки літ протиставити жадного рівноцінного еквіваленту! Ніби для контрасту, вона робила якраз усе навпаки! Німецькій вірі й ідеї — вона протиставила свій скептицизм і релятивізм; жертвенності — аморальний культ найбільших життєвих вигод при найменших зусиллях; тоталітарній зорґанізованості нації — суспільні антаґонізми й партійні заколоти.
Коли німецька нація обмежила до мінімума свої життєві потреби для завдань економічної автаркії — демократія весело глузувала, що Ґеринґ годує німців »гарматами замісць масла« й пропаґувала безтурботне пожирання смачних »біфштексів«. І під її впливами сміявся над »дурними німцями« пересічний француз і анґлієць, навіть не підозріваючи, що прийде час, коли німці матимуть і гармати, і масло, а він ні того, ні другого… Націонал-соціялізм ударно виковував із молоді новий тип німця — борця й володаря; а в Парижі в цей час на педаґоґічних зїздах учителі публично деклярували, що »найцінніша річ — це життя; краще бути в рабстві, ніж вмерти…« Але в умовах де-
