простацькі фелахи, що окрім „ікри“ та своїх безпосередніх обов'язків — боронити нас од цікавих поглядів єгиптян, більше нічим не цікавились. Четверо з них куняли в човнах, один заснув у кріселку в червоному кутку, де було досить темнувато, бо інакше наші фотографи обов'язково б його зфотографували, інші тинялись по спардеку між кормою та півбаком.
Лише один із них зацікавився — куди йде наш пароплав. На його запитання капітан відповів, що „Літке“ йде в рейс на острів Вранґеля. Бідний фелах, очевидно, з цього приводу пройнявся до нас глибокою повагою, надзвичайно серйозно хитнув головою й спитав: „А як його здоров'я?“ — розуміючи під цим може небіжчика барона Вранґеля, що нещодавно дав дуба, а може й просто керуючись безпредметовою чемністю. Після цього він гукнув на кількох чорномазих вантажників, що з'явилися на спардеку, й замислився. А в цей час на верхній палубі біля півбаку над люком до трюму та вугільних ям, стояв стовп вугільного пилу й страшенний гармидер та дикий зойк чорних вантаж-
