чи „донки “, — як тут у нас її звуть. Ось Яша, машиніст другої кляси, лапає рукою корбову вальницю, засовуючи руку між щокою та гонком, який, здається, бігав з божевільною швидкістю й готовий враз розчавити, роздробити руку силою двохсотпудової ваги колінчастого валу. Корба припікає пальці. Яша відсмикує руку, й в нього на долоні залишається масний шар сколотини, що зрештою не відрізняється від поту, який укриває все тіло Яші й капає з його рудої бороди. Волков бризкає водою з залізної прискавки на масні паралелі головного сполучення, потім бере мазничку з олією й ненароком обливає себе машинною олією, аля він того не помічає. Спека забиває памороки. Велетень Галкін стоїть під віндзеєм, заплющив очі й підняв голову догори, і, здається, віддав би, не знати що, щоб тільки постояти під хвилею палубного повітря зайву хвилину. Довжелезний мішок протягнуто звідти ген, аж над дахом адміральської каюти вище рівня капітанського містка. Гостроверху шапку над цим мішком зроблено так, щоб вона захоплювала в нього вітер, — вітер віє навіть у найгаря-
