каміння вугілля, що летіло крізь дверці повними пригорщами залізних лопат, щоб потім повернутись назад за гребком розпеченими перегарками та попелом. Стрілка манометру стояла на червоній крайній рисці. Вахтовий механік, посміхаючись, одраховував швидкі оберти ґвинта за стуком машини. Керманич на містку пильно вдивлявся в туман, час-од-часу сіпаючи за кодолу, щоб накрижник загув, подаючи крізь туман у далечінь гасло, що він іде. А паровичники пріли в своїх засмальцьованих і попалених робах, прислухаючись до дзенькоту лопати об залізні стінки казана, бо то був знак, що подавав один із них: закидати, підламлювати, роздавати.
Паровичний старшина, закінчивши справу із сміттям після чистки паливень, пробігав по паровичнях, пильним оком позираючи на манометри, водомірні шкла й зазираючи до якоїсь паливні з виглядом експерта та подаючи, де треба, допомогу.
Енерґія людей передавалась машинам, і судно мчало схвильованим морем.
Цей, фактично, перший день рейсу позна-
