Цю сторінку схвалено
Душа розірвана. Оголений стою.
І назвища нема настро́ю.
Не можу визнать я кохану за мою,
назвать не можу я її сестро́ю.
Коли, коли бентежна думка зникне?
Куди подіну біль моїх червоних ран?
Ах, в світі тут мій смуток не затихне
і не схова нудьги біліючий туман!
О якби знав, куди мій шлях свавільний,
серед танку життя до краю приведе!
О якби був безжурний, ясний, вільний,
о якби мав обличчя не бліде!
16 — IX. 917. Владівосток.
ЧЕРВОНІ РАНИ