рубити въ землѣ своєй“. И справдѣ небавомъ вони дали данину; чи давали й пото̂мъ, не вѣдомо; але Данило добився свого, забезпечивъ межѣ своихъ Земелъ во̂дъ нападо̂въ Ятвяго̂въ и лѣтопись бо̂льше не згадує вже про нихъ.
Такъ же могло бъ було статися и иншимъ Литовскимъ народамъ, але мѣжь Литвою и Жмудяками починає пробиватися прямованє до житя на иншихъ засновинахъ. Насампередъ помѣтимо, що рѣчь не йде вже про грабованє Рускихъ Земель, не про те, що бъ пригорнути яку частину Руси до Литвы. Литовцѣ починають пильнувати и втручатись, що бъ въ сусѣдныхъ Рускихъ князѣвствахъ замѣсть Руриковичѣвъ самымъ имъ панувати. Литовцѣ и ватажки ихъ забирали землю то̂лько дружиннико̂въ; литовски̂ ватажки охочо и щиро выконують обовязки славяньскихъ князѣвъ, а во̂йско ихъ — обовязки колишнёи славяньскои дружины и обороняють пай занятои землѣ. Вони не пильнують до переважного панованя, не нехтують и не гидують по̂дгорнеными, а стосуються до нихъ, наче до брато̂въ, и приятелюють зъ ними и по̂длягають по̂дъ ихъ вплывъ. Оть черезъ що Русины скоро призвычаились съ панованємъ захожихъ и не виявляють проти нихъ реакціи, тымъ бо̂льше, що побѣдники стояли имъ обороною во̂дъ дальшихъ нападо̂въ Литвы.
Першій отакій рухъ Литвы стався року 1239 проти Смоленьска, але не здобувъ собѣ вдачи; а вже по̂сля Батиєвого нападу Литва почала успішно по̂дгортати до себе Руски̂ Землѣ и мо̂цно затверджуватись на нихъ. До часу по̂сля нападу татарского належить захопленє Литвою Полоцка и земелъ по горѣшно̂й течіѣ Нѣмана. Спершу напады Литовцѣвъ на Руски̂ Землѣ во̂друбними ватагами не могли бути вельми небезпечными для по̂вденно-захо̂днои Украины-Руси, тодѣ ще державы сильнои; але згодя трохи въ головѣ одного Литовского князя, доброго політика, хочь и варвара, народилася гадка — завести на Литвѣ єдиновластє и змо̂цнити Литву, пригорнувши до неи Руски̂ Землѣ. Се бувъ Миндове; во̂нъ мавъ добрий розумъ, енергію и уперто̂сть. Трохи-потрохи во̂нъ почавъ выконувати свою идею.
Литовски̂ племена за того часу, якъ зазнає ихъ исторія, ніколи не були суцѣльными організмами, але розбивалися на ко̂лька незалежныхъ громадъ; громадами кермували старосты
