вича є звѣстка про платню по̂дъ назвою „татарщина“; имовѣрно, що се була платня на татарски̂ походы. Того часу князѣ по̂вденно-захо̂днои Руси такъ само, якъ по̂вно̂чно-схо̂днои, призвычаилися просити хано̂въ затверджувати ихъ власни̂ розпорядки. Лѣтопись по̂дъ рокомъ 1287 повѣдає, що князь Володимиръ, почуваючи близько свою смерть и бажаючи своє князѣвство во̂дписати на князя Мстислава, вырѣкъ свою волю при ханѣ: „А се даю ти при Царѣхъ и при єго рядьцахъ“. Мстиславъ, пріймаючи сей дарунокъ, пышався у князя Льва, чи не вступатиметься во̂нъ за свою частину и чи не лѣпше бъ було теперъ же выречи свои замѣры: „А се царъ, а се азъ, молви со мною, что восхощешь“. Зъ сего видко, що коли бъ Левъ заспорився про Володимирову спадщину, то спо̂ръ мусивъ бы полагодити царь, се бъ то ханъ. Додамо ще за для характеристики во̂дносинъ, що въ лѣтописяхъ є звѣстка, що князѣ ѣздили того часу до Орды. Въ одно̂й рукописи Кормчои читаємо: „Въ лѣто 1286 списанъ бисть сей Номоканонъ боголюбивымъ княземъ Владимиромъ, сыномъ Васильковымъ, боголюбивою княгинею єго Ольгою Романовною. Пишущимъ же намъ сія книги, поѣхалъ господь нашъ къ Ногаеви и госпожа наша остала у Владимиру, за не бяше немощію угонила люта зѣло, того ради немощно ей бысть проводити его“. Теперъ бачимо, що за Даниловыхъ сыно̂въ Татарскій вплывъ на Галичину ставъ важшій; але жь коли поро̂вняємо сей вплывъ до того ярма, яке тягла по̂вно̂чно-схо̂дна Русь, то помѣтимо велику ро̂жницю: Галичина не вѣдала нѣ перепису, нѣ баскако̂въ, нѣ страшеннои болячки, во̂дкупщико̂въ данины; тыхъ пявокъ, що ссали зъ народу останни̂ живучи силы.
Зь Даниловыхъ потомко̂въ вѣдаємо Юрія Львовича и Данила Мстиславовича. Данило бувъ малолѣткомъ и не мавъ свого во̂друбного удѣлу, а Юрій по̂дъ своєю рукою злучивъ. Галицке и Володимирске князѣвство въ одно. Въ роцѣ 1316 кермують вже Юрієви̂ сыны Андрѣй и Левъ и вживають величаня „duces totius terrae Russiae, Galiciae et Lodomeriae“. Смерть постигла ихъ близько 1324 р. Про се довѣдуємося зъ листу Польского короля Владислава Локетка до папы Ивана XXII; король повѣдомляє, що по̂сля смерти сихъ князѣвъ „de gente schismatics“, Польща втратила несхитный щитъ проти Татаръ, черезъ що и благає во̂нъ у папы запомоги. Можна гадати, що
