Литовска лѣтопись выдана Нарбутомъ 1846 р. про завоёванє Гедыминомъ Волыни повѣдає: Великій князь Гедыминъ, забезпечивши Жмудску краину во̂дъ нападу Нѣмцѣвъ, рушивъ на Рускій край и першъ усего по̂шовъ на Володимиръ. Бо̂ля Володимира князь Володимиръ зо̂ткнувся зъ нимъ: Володимира въ бою вбито, Гедыминъ побивъ єго во̂йско и забравъ мѣсто Володимиръ. Дальше Гедыминъ рушивъ на Луцкого князя Льва: сей довѣдавшись про долю Володимира, не во̂дважився битись зъ Литвою и втѣкъ у Бряньскъ, до свого зятя Романа. Волыньски̂ бояре упросили Гедымина не пустошити ихъ землѣ и бути у нихъ за князя. Гедыминъ, взявши во̂дъ нихъ присягу, по̂шовъ зимувати на Берестє, а во̂йско своє пустивъ по домо̂вкахъ. По̂сля Великодня во̂нъ зо̂бравъ во̂йско зъ Литовцѣвъ, Русино̂въ и Жмуди и рушивъ на Кієвъ проти князя Станислава. По дорозѣ во̂нъ забравъ Овручь и Житомиръ. Станиславъ зъєднавъ до себе Переяславского князя Олега, брата Романа Бряньского и Льва Волыньского, котрого Гедыминъ выгнавъ зъ Луцка и зо̂бравши такимъ чиномъ велику силу во̂йска, зустрѣвся зъ Литовцями на березѣ рѣчки Ирпени, бо̂ля Бѣлогороду, за 6 миль во̂дъ Кієва. Руске во̂йско було побите; князѣ Левъ и Олегъ полягли въ бою; а Станиславъ зъ Романомъ и невеликою дружиною втѣкли до Бряньска. Кієвъ оборонявся хочь не довго, але завзято; одначе не встоявъ и по̂ддався. Лѣтопись не вызначає, якого року се дѣялося; одначе по̂сля тыхъ обставинъ, про яки̂ вона згадує, можна хочь наблизитися до того часу, коли Волынь по̂дгорнули Литовцѣ. Лѣтопись повѣдає, що Гедымино̂въ похо̂дъ стався по̂сля того, якъ во̂нъ забезпечивъ Жмудь во̂дъ Нѣмцѣвъ: выходить, що се було за першихъ роко̂въ Гедыминового князюваня, коли во̂нъ выгнавъ Нѣмцѣвъ, пригорнувъ Жмудь до Литвы, ходивъ на Нѣмецку Землю и добувъ тамъ два замки. Во̂дповѣдно сему Стрыйковскій ставить 1320 ро̂къ, за ро̂къ завоёваня Волыни Литвою. Стрыйковскій повѣдає и приво̂дъ, за що Гедыминъ по̂шовъ воювати Руски̂ Землѣ: се була по̂мста за те, що князѣ Левъ и Володимиръ нападали на Литовски̂ Землѣ, тодѣ, коли Гедыминъ воювавъ зъ Нѣмцями. Така причина здається намъ имовѣрною: мы вѣдаємо зъ грамотъ останнихъ Галицкихъ и Волыньскихъ князѣвъ, що вони були въ звязку зъ нѣмецкимъ лицарствомъ и обѣцяли Орденови обороняти єго во̂дъ Татаръ
