меншою тои, що по̂дгорнувъ Казимиръ, бо по̂сля смерти Людовика Любартъ ставъ самосто̂йнымъ Володимирскимъ княземъ и купивъ въ Угро̂въ за гроши не то̂лько Кременець, Лопатинъ и Олесько, що належали до Волыньщины, але жь й Снятинъ и Перемышль, куда доси ще не простягалася рука Литвы. Власностю Польскои короны тодѣ були Землѣ Сяно̂цка, Самбо̂рска, частина Перемыскои, Галицка и Льво̂вка зъ головными твердинями у Львовѣ и Галичѣ. Отси̂-то краины Марія и загадалася прилучити до Угорщины. Ся справа не здавалась трудною; бо, якъ вѣдаємо, Людовикъ во̂ддавъ Галичину орудувати Уграмъ, въ бо̂льшихъ мѣстахъ стояли угорски̂ залоги и власть Польщи була то̂лько номінальною. Марія забравши Галичину въ роцѣ 1383, яко королева Угорщины, Галичины и Льодомеріи, выдала грамоту на володѣнє однымъ селомъ въ Сяно̂цко̂й краинѣ своєму воякови; а року 1384, вже, окро̂мъ подо̂бныхъ грамотъ, зустрѣчаємо актъ далеко бо̂льшои ваги: вона надає Перемыскому латиньскому єпископови велику силу земель по Сяно̂цко̂й и Перемыско̂й краинѣ. Одначе не довго простояло таке злученє Галичины зъ Угорщиною. Угры не хотѣли перебувати по̂дъ жѣночою рукою и не злюбили Марію, а особливе єи неньку Елисавету, а тымъ часомъ обявився претендентомъ на Угорскій тронъ кревнякъ Людовика, Неаполитаньскій король Карло. Противники Елисаветы запросили єго королемъ на Угорщину; во̂нъ охочо згодився на те, прибувъ въ Угорщину, коронувався угорскою короною и осѣвся въ королѣвскому замку въ Будѣ. Тутъ жили и обыдвѣ королевы зъ усѣма своими двораками и користувались усѣма королѣвскими шанобами. Карло вважавъ себе цѣлкомъ безпечнымъ и безъ жаднои охороны заходивъ до нихъ. Разъ якось, коли во̂нъ зайшовъ, на него напали и ранили. На силу добився во̂нъ до дому. Сподѣвався во̂нъ, що єго сторожа кинеться мститись за него, але помылився. Сторожа була зъ Италіяно̂въ; побачивши раненого короля, вона повтѣкала. Наро̂дъ не вступився за Карла: се певный доказъ, що королемъ єго настановила партія: корона зно̂въ перейшла въ руки Маріи и Елисаветы. Року 1386 обыдвѣ королевы вырядилися подорожувати по Кроаціи и Дальмаціи; въ червцю бо̂ля мѣста Дяковара на нихъ зроблено нападъ, арештовано и завезено до Дальмаціи въ замокъ Новиградъ. Тутъ, по̂сля по̂вро̂чного замкненя Елисавету задушено.
