вырядивъ въ Туреччину по̂сланця Радзієвского, колишнёго знаменитого канцлєра. Переказуючи Туркамъ звѣстку про Андрусо̂вски̂ умовы зъ Москвою, Радзієвскій додавъ, що король має потайну гадку, выкоренити усе козацтво. На те именно во̂нъ и замирився зъ Москвою, що бъ разомъ знѣвечити усѣхъ козако̂въ, и тыхъ, що по̂шли по̂дъ Московщину, и тыхъ, що лишилися при Польщѣ. Радзієвскій, во̂дповѣдно инструкціи, яку єму дано, доводивъ турецкому урядови, що братанє козако̂въ съ Татарами рѣчь небезпечна и за для самои Туреччины, бо козаки съ Татарами руйнуватимуть, якъ и руйнували турецки̂ околицѣ безъ вѣдому королѣвского. Во̂нъ прохавъ, що бъ турецкій урядъ заборонивъ царгородскому патріярсѣ зсылатися съ козаками по̂дъ поводомъ релігійныхъ справъ, а коли що треба патріярсѣ, нехай пише до духовныхъ лиць у Польщѣ. За ко̂лька днѣвъ Радзієвскій нагло вмеръ въ Царгородѣ; переговоры съ Туреччиною вывершивъ секретарь посланництва Высоцкій и зложивъ съ Туреччиною и Польщею умову, такъ звану „вѣчну згоду“, по котро̂й одначе на Польщу впадало бо̂льше обовязко̂въ, нѣжь на Туреччину. Польща згодилася не приймати до себе выходцѣвъ зъ васальныхъ турецкихъ державъ, а заковувати такихъ и выряжати ихъ до Щасливои брамы, та заборонити Запорожцямъ нападати на турецки̂ околицѣ. Султанъ обѣцявъ заборонити Крымскому ханови и Татарамъ, котри̂ по̂дъ рукою падишаха, шкодити польскимъ околицямъ и коли Татаре набрали въ полонъ, такъ повинни̂ выпустити на волю усѣхъ бранцѣвъ, якихъ вымагатиме король, окро̂мъ тыхъ, котри̂ перейшли на другу вѣру. Польскимъ по̂дданкамъ не заперечувано ѣздити скро̂зь по Туреччинѣ, не платячи нѣде мыта, кро̂мъ якъ въ Константинополѣ и въ Адріянополѣ, то̂лько жь ѣздити по старымъ дорогамъ, а новыхъ шляхо̂въ нѣде не проводит. Не выйшла ся згода мо̂цною и не дала на довго значныхъ добутко̂въ. Въ Крымъ выряжено съ Польщѣ по̂сланцемъ Само̂йла Кобылецкого, але во̂нъ не здобувся жадного успѣху, бо єго вырядили съ Польщѣ голоручь, а Татаре бажали во̂дъ Поляко̂въ грошей. На короля ханъ нарѣкавъ, що во̂нъ ко̂лька лѣтъ вже не присылає єму платнѣ, котру Татаре вважали за данину. Дорошенко, навпаки, приманювавъ татарску користолюбно̂сть надѣєю, поживитися польскою здобычею. Тымъ-то Дорошенкови̂ вымаганя взяли въ Крыму гору надъ
