Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 79 —

дою вдавати, що нехтує добутымъ званємъ. Переяславскій полковникъ Єрмолаєнко твердивъ: „Менѣ дворяньство не потрѣбне; я по старосвѣцкому — козакъ“. Спостерегавъ во̂нъ, що подарованый єму Домонто̂въ мало дає зыску, але говоривъ: „Менѣ нѣчого зъ нихъ взяти, того менѣ й не треба; у насъ споконвѣку не водилося сего, що бъ дарували намъ маєтности. Отсей Єрмолаєнко переяславскому воєводѣ Вердеревскому дорѣкавъ, що гетьманъ, чоловѣкъ користолюбивый, все єму треба зъ ратуша постачати, чого во̂нъ забажає. То̂лько жь и самъ Єрмолаєнко не во̂льный бувъ во̂дъ користолюбства. Вердеревскій повѣдомлявъ, що въ цѣлому переяславскому полку йде на полковника и на єго полкову старшину во̂дъ рыбалокъ десята рыба, а во̂дъ ратуши, що дня, вино, пиво, мѣдъ и ро̂жни̂ харчѣ. Вердеревскій доносивъ, що помѣчає на переяславскому полковнику ознаки невѣрности, а Єрмолаєнко доносивъ Бруховецкому, и на Вердеревского и на Переяславцѣвъ. Гетьманъ царскому дяку Евстрату Фролову отакъ обписувавъ Украинцѣвъ въ загалѣ: „Єрмолаєнко мене повѣдомляє, що въ Переяславѣ росте лихій замѣръ на колотнечу во̂дъ якихсь своєвольнико̂въ, охочихъ до ворохобнѣ и до шарпанины: робити, землю орати, та працею жити вони лѣнуються. Все отсе спроваджується съ того Запорожа. Я крѣпко пильную, що бъ огонь бо̂льшь не розгорѣвся; але розумѣю, що отаки̂ речи козаки тымъ говорять, що въ украиньскихъ городахъ при воєводахъ спостерѣгають малолюдє. Нехай бы царь звелѣвъ въ наши̂ мѣста бо̂льше ратнико̂въ прислати. А то наши̂ люде нерозумни̂ и не стали̂. Оденъ якій небудь баламутъ по̂дведе тысячу; а сами̂ попропадають, а лиха накоять, а спинити ихъ трудно буде, бо вороги по̂дъ бокомъ, та й Запорозцѣ стоять ворого̂въ. Вони ради̂ добрыхъ людей нѣвечити, та чуже добро грабувати. Въ Запорожѣ теперь багацько Заднѣпрянцѣвъ. И съ помѣжь духовеньства не всякому треба вѣрити: вони понабирались латиньскои науки и вмѣють баламутити — коли кого не злюблять“.

Добре зрозумѣвъ Бруховецкій властиве становище сучасного громадского житя на Украинѣ. Теперь передъ Москалемъ во̂нъ нарѣкавъ на той лицемѣрный шляхъ, по котрому и самъ простувавъ до гетьманьского свого званя.

Призначени̂ на Украину московски̂ воєводы прибували зъ невеликою силою ратнико̂въ: зъ миргородскимъ воєводою