На заході бовваніла пуста і нага група гір Джебель-Мокатеб. Не було ні на ній, ні під нею навіть наймарніщої деревини тамариски, ні стебелини, ні моху, ні трави. Тільки цариця самота і дочка ЇЇ мовчанка панували тут всевладно аж ген далеко і високо-високо — до величної і дивної горнпіраміди з пятьма росохами, званої Джебель-Сербаль. Се свята гора законодавства Гебреїв і всіх народів, що приняли віру Божої літорослі — Спасителя з роду Давида, енна Пречистої Діви Марії.
Стрімка і мов застигла в безконечній самоті і мовчанню стояла пятьпальчаста свята гора Мойсея, звана Синайською або Горою Божого Закона. Велична, мовчазна, мов білий пятькратно загнутий воаль-серпанок, правдиво найдорощий з серпанків на землі. А під нею Чорні нисші гори і далека оаза Ферраку. Стрімка і застигла в спокійній величі підноситься свята гора Мойсея. А від неї аж до Рас-Магомеду на полудневім кінці півострова прямовисними розпадлинами блистять від споконвіку до нині масивні гори з порфіру і ріжного иньшого каміння — червоного як мясо, зеленого як -трава, чорного як вугілля. І такими масами доходять вони аж до Червоного Моря, де кінчаться в воді, оточені коралями...
А пятого дня каравана Султанки наблйжилася до стін з граніту Ваді-Феррану, найбільшої долини півострова, званої „Долиною Шишей“. Вона раз-у-раз ширшала. Біля стежини каравани зачали показуватися сочисті і поживні зела.
По пяти годинах дійшла каравана до „Перли Синаю“, найкращої оази Ваді-Феррану, де перед віками була битва з Амаликитами.
Свіжі жерельні струмки і потоки журчать в огородах „Перли Синаю“, званих „Відблиском Раю“. Над чистою жерельною водою ручаїв співали птахи в густій трощі і плигали дикі качки. Між рясними овочами зелені гранатів, видніли зелені дерева міґдалові, тамариски, пальми дактилеві і дерева сеялю і прекрасні смуги піль з товстою пшеницею і ячменем.
В „Перлі Синаю“ спочила перла Царгороду, Султанка Роксоляна. А на другий день рано сказала здивованим Арабам, що хоче особисто вийти — на сам верх святої гори Мойсея!
277
