татарами, що плюндрували Україну та її людність. Це було після збаразької облоги, коли й сам Хмельницький мусів оддати їм на поталу українські міста, і козаки вкупі з ними грабували людність (стор. 22). До Москви й московського царя Самовидець ставивсь прихильно, так само як перед тим — до польського короля. Він оповідає, що переяславсьва умова викликала скрізь серед українського народу радість, і вкраїнці охоче заприсягалися Московському цареві на вічне підданство (стор. 36). Певна річ, він і не уявляв собі, щоб Україна та могла бути незалежна від Польщі, від Москви, й узагалі від будь-якої иншої держави. Вигнання і вбивство московських воєвод з наказу Брюховецького Самовидець називає «непотребнымъ дѣломъ», хоч, правда, описує його досить об'єктивно, оповідаючи, що, мовляв, була на це згода й усіх полковників (стор. 98). Але вбивство Брюховецького, з наказу Дорошенка, що доручив це голоті, справляє на нього гнітюче вражіння: «итакъ голота, — каже він, — тиранско забили и замордовали Брюховецкого на полѣ и много людей значнихъ козаковъ и запорожцов позабивали, на першомъ тижню петрова посту» (стор. 100). Тут його вражає тиранство і вбивство, однаково — чи воно гетьмана торкається, якого він не любив, а чи його запорозців, що й їх він теж не любив, чи, нарешті, старшин, до яких прихилявся. Він обурюється також проти запорозців, що зрадою утопили царського посланця й пограбували ті подарунки, що він віз до кримського хана. «И такъ, — каже він, — юже на своеволю почали знову заробляти, запомнѣвши такъ великую ласку царскую ку себѣ, же онимъ слалъ соболями, сукнями, грошми, борошномъ; которое ихъ злое дѣло без карности минулося: его царское величество пробачилъ. Але юже ненависть почала расти на Украину за такую своеволю: нарушили ласку его царского величества; а козацтво що далѣй в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглихъ повернули в послушенство и у подачку его царского величества воеводамъ, що юже отвикли были давати подачокъ, а с того найболше бунти почали вставати, бо на Запорожже волно ити в козацтво такъ козаковѣ, яко тежъ и мещанину: тамъ того не постерѣгають[1] . Тут, як ми бачимо, у Самовидця бере гору його звичайна об'єктивність і він пояснює нам, звідкіля повстали бунти людности проти Москви та її воєвод — за те, що почали повертати у підданство й оддавати воеводам тих, хто записавсь у вільне запорозьке козацтво і забувсь уже за своє підданство і про оддачу воєводам. Спокійним тоном, не виявляючи своїх поглядів, оповідає Самовидець про всі важливіші внутрішні справи, отож і не можна уявити, яку саме думку він на них має. Він не виявляє свого погляду на такі, наприклад, події, як Гадяцька умова, що розділила Україну на дві частині — право- і лівобічну. Руїна, що знищила дощенту всеньке правобережжя, діяльність московських воєвод на Вкраїні,
- ↑ Л. С. стор. 94.
видець дак той не хвалить аж ніяк, а тільки каже: «однакъ же и гетманъ Хмелницкий того не зичилъ, жеби мѣлъ ся достати монарха християнскій въ руки и в неволю бѣсурманскую» (стор. 22 літ.).
