відці, на підставі списка Граб'янчиного літопису, котрий належав М. В. Юзефовичеві і вкупі з його книжками був переданий до Київської Публічної Бібліотеки, визнає за автора літопису Граб'янку. Адже в цьому спискові, написаному року 1756, є вказівка, що літописа склав у Гадячі року 1710 Граб'янка; список цей кінчається 1696 роком; написано його було в міст. Сорочинцях, як гадають, для лубенського полковника і сорочинського державця П. Д. Апостола[1]. Граб'янчин літопис не дійшов до нас в оригіналі, каже редактор його видання Самчевський, у всякому разі його оригінал досі для нас невідомий (додамо: невідомий він для нас і нині), але він доховавсь у багатьох списках, скорочених і повних, різних років. Видаючи Комісія його мала 6 списків: троє списків голови Комісії М. О. Судієнка, двоє списків помічника куратора шкільної округи М. В. Юзефовича і список Оп. Марковича. За головний основний список для видання було взято список Судієнка, як найповніший і найдавніший, написаний письмом початку XVIII ст. Список цей доховавсь цілком і належав раніш Гр. Андр. Полетиці, що від нього й здобув його Судієнко. Крім того, видаючи Комісія літописа, брала на увагу й инші п'ятеро своїх списків, і одміни, що в них познаходжувано, було вміщено в примітках до тексту. Важніші з них троє: два Юзефовичеві і один Марковичів. У першому знаходиться такий напис: «списана сыя исторія въ гродѣ Сарочинцяхь, року отъ Рождества Христова 1756»; він коротший проти основного (закінчується смертю Богдана Хмельницького), але багато чим на нього скидається. Юзефовичів список, хоч і пізніший, але-ж зате повний і цікавий своїми одмінами од основного і, нарешті, мовою своєю наближається до народньої: він являє собою неначе пізніший переклад літопису на народню українську мову, що-правда, з деякими невеличкими прогалинами; їх поробив переписувач або через недогляд, або-ж через те, що для нього надто вже важко було знайти для перекладу відповідне слово. Одміни проти цього списку уміщено у примітках. Список Марковичів пізніший, як попередній, в ньому багато офіційних, вже надрукованих, як видавався літопис, документів; в ньому були вірші на січу козаків під Корсунем, тимчасом в инших списках їх немає. Три останні списки Комісія на увагу не брала, бо двоє з них це тільки скорочені перші, а третій невиправлена копія основного. Видаючи Комісія літописа додержувалась тексту рукописа, заховуючи по змозі особливості його правопису. Так каже Самчевський, але взагалі треба сказати, що це видання не може завдовольнити філолога, адже немає тут навіть титлів, и позамінювано перед голосівкою на і, повставлювано ъ і ь на закінченнях слів там, де цього немає в оригіналі, то-що. Тепер відомо до 20 списків Граб'янчиного літопису, видима річ, ним дуже цікавились. В Петербурзьку Публічну Бібліотеку перейшов список А. В. Марковича; туди-ж перейшли ще два списки (звідомлення 1899, 161–162). Лілеєв зазначає Чернігівський список (Лилеевъ. Опис. рук., хран. в Библ. Черн. Дух. Сем. СПБ. 1880. стор. 85). Серед рукописів Моск. Общ. Ист. и Древн. є двоє списків: обидва мають одміни од друкова-
- ↑ Кіев. Стар. 1897. № 2, отд. I. 41–42.
