ниччину Граб'янка починає з того, що пояснює причини повстання; причин цих він зазначає дві — церковну унію і польські утиски; козаків, каже він, усяко роздратовували, бо брали десятину од бидла і бджіл. Він це яскраво змальовує: «Иметъ ли кто звѣра? кожу дай пану; иметъ ли рибу? дай урочную дань оттуду на пана; отъ военнихъ користей Татарскихъ конь или оружіе въ Козака будетъ, дай хлопе на пана. А что горше, Жиди всегда смишляху новіе дани и вся имѣнія Козацкая не свободна бяху, кромѣ кому жени волной въ дому и то не вовсе. Аще же когда случится на Козака вина и малая, то таковими муками ихъ казняху, яко ниже погане таковихъ смишляху мученій» (стор. 32). Тут на першому, місці серед експлоататорів пани-ляхи, поміщики, далі йдуть тії жиди, орандарі ъхні, що вигадували нові данини. З'ясувавши автор причини народнього повстання, розказує про те, що стало за привід до його: він оповідає про кривди що їх заподіяв Богданові Хмельницькому Чаплинський, про королівські листи, що хитрощами він видурив у Барабаша, про те, як він утік на Запоріжжя. Далі Граб'янка оповідає про діяльність Богдана Хмельницького від 1648 до 1655 року, цеб-то до самісінької смерти його, отож: про січу біля Жовтих вод, у Корсуня, у Пилявець, про похід Хмельницького під Збараж, Львів та инші міста, про посольства до Хмельницького, що їх виряджали були Ян Казимір та инші володарі, про збаразьку й зборівську січі, про посилку мітрополіта на сойм, про посилку козаків до Волощини, про Берестецьку поразку, про Білоцерківські пакти, про січу під Батогом, Жванцем, про підданство Москві, про похід Б. Хмельницького на Польщу 1655 року і про смерть його; вкінці знаходимо характеристику Богдана Хмельницького (її наведено в додатку до нашої розвідки про Граб'янчин літопис).
Як Богдан Хмельницький помер, Граб'янчине оповідання вже не має таких подробиць. Проте, до 1664 рову літопис поділяється на окремі оповідання, а з 1664 року ми вже бачимо вкупі з окремими оповіданнями і щорічні літописні звістки. Після окремого оповідання про гетьманування Брюховецького йдуть звістки по ровах про инших гетьманів, а далі знов — окреме оповідання про гетьманування Самойловичеве, про гетьманування Гоголеве на Задніпрянщині, про гетьманування Яненкове за Дніпром, про гетьманування Куницького за Дніпром, про гетьманування козака Запорозького за Дніпром, про гетьманування Мазепине, повість про те, звідкіля повстав Палій, про Самусеве гетьманування на задніпрянщині, тале-ж скрізь з короткими звістками, при тих, чи при инших роках. Тільки з 1698 року звістки стають дуже короткі й так аж до самого 1709 року.
Як ставивсь Граб'янка до історичних діячів України и Росії? Богдана Хмельницького він має за великого народнього, ще й національного героя та пише йому похвальне слово. Опріч цього слова, він, з приводу Богданової перемоги над поляками під Корсунем, де полонено двох польських гетьманів — Потоцького й Калиновського, каже: «Итако Козаки, побѣдную пѣснь Богу воспѣша», а далі йде такий текст вірші, зложеної на цю Корсунську січу:
