ського району розміщувалися важливі укріплення хорватів, які були ліквідовані в X ст.
Політична приналежність слов'янського населення правобережжя Середнього Дністра у VIII—IX ст. також не встановлена. Але вважається, що східні райони сучасної Чернівецької області населяла група східних слов'ян, відома з джерел як Тиверці. Вони також здавна перебували у сфері діяльності київських князів. У 885 р. київський князь Олег воював з тиверцями[1]. 907 р. під час походу на Візантію тиверці входили до складу руського війська як «толковины» (союзники або перекладачі)[2]. В поході 944 р. Ігоря на Царгород тиверці також були складовою частиною давньоруського війська[3]. Укріплення тиверців, які функціонували ще на початку XII ст. («и суть грады их до сегодне»[4]), являли собою важливі форпости Давньоруської держави у боротьбі з кочівниками.
Отже, на ранньому етапі існування Київської Русі землі Північної Буковини входили до складу племінних князівств, зв'язаних з центральною владою обов'язком брати участь у військових походах київських князів та сплачувати їм данину. Поступово автономія племінних князівств була ліквідована, влада на місцях перейшла до намісників київських князів. У зв'язку з цим «племінні» назви втрачаються, і східні слов'яни стали користуватись спільного етнічною назвою «Русь». Спочатку Руссю називали невелике подніпровське князівство полян, а згодом назва поширилася на інші землі, що ввійшли до Київської держави, в тому числі й на територію Буковини. Назва «Русь» закріпилась у свідомості буковинського населення, збереглась у роки іноземного поневолення і дожила до наших днів в імені руський, руснак, русин.
Об'єднані в межах однієї держави, східнослов'янські племена злилися в єдину давньоруську народність, сформувалася єдина для всього слов'янського населення давньоруська мова, на всіх східнослов'янських землях розвивалася єдина давньоруська культура.
Єдність культурного розвитку Північної Буковини в Х. XI ст. з іншими землями Київської Русі знайшла своє відображення в археологічних пам'ятках. Вона проявляється в конструкції оборонних споруд і жител, в однотипності керамічних комплексів і жіночих прикрас. Так, основними елементами конструкції укріплених ліній давньоруських фортець, починаючи з рубежу IX—X ст., стають масивні земляні вали та дерев'яні зруби. Вони виявлені і в городищах X—XI ст. на території Північної Буковини, в Горішніх Шерівцях Заставнівського,
