Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
10


Обѣщане, до волосынкы,
Оддав ёму…

Проходить день, другый, недѣльля,
А тамъ ище — отъ стало двѣ;
Въ братеубійныка — весильля…
А дурня, охъ! забулы всѣ!…
И тилькы бъ-то ёго могыла
(Якъ въ тій спѣвають пѣсьнѣ намъ),
У полѣ зъ вѣтромъ говорила!…
Отъ разъ, колы-сь, вивчарыкъ тамъ,
Вечирнёи поры икъ рѣцьцѣ,
Свои гнавъ наповаты вивьци:
Гулькъ на могылу — ажъ стоить
Высокая очеретына,
Пряма якъ та въ бору соснына;
Винъ къ ій туды, да зразу — хвить!…
Потимъ обчыстывшы гарненько,
Супилочку скомпоновавъ…
И отъ, утершысь чыпурненько,
Винъ тилькы що на ій загравъ, —
Якъ тая й стала промовляты,
Скрызь слёзы такъ ёго прохаты: