Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
19


Коровы да быкы ревуть,
Телятъ дѣвчата розлучають;
Отъ зъ поля йдуть гуртомъ женьци
За нымы косари, гребци;
Отъ въ хатахъ всюды засвѣтылы;
На улыцю повыходылы
Дѣвонькы, хлопци, парубкы:
Пустують, то жартують въ волю,
Знимають зъ мылыхъ стричечкы,
Говорять, шепчуть мижъ собою;
Прытыхнуть, впять заголосять;
Всѣ парамы тобѣ сыдять.
«Ану, пора! Ты опизнывся!
Гляды: онъ мѣсяць якъ пидбывся!“
Вставъ дурень, стрепенувсь, пишовъ;
Замовкло всюды, ни шышырхне;
Затыхъ дѣвоцькый перезовъ,
Хыба-то де-не-де що пыкне…
Отъ винъ на кладбыще прыпливсь:
На крестъ головкою схылывсь;
Кругом-могылы бованіють, —
Въ могылахъ-тіи жъ люды тлѣють;
«Татусеньку! отъ одъ-же й я!“