кревський надавав першому. Відносячи барельєф до XII ст., Врангель уважає його «взірцем чужоземного впливу, грубим, але виразним». Трохи далі Врангель уважає його взагалі неруського походження разом із двома иншими барельєфами Лаврської друкарні, про які згадує Закревський. За підставу для цього твердження автор уважає подібність його до барельєфа Історичного Музею,—на якому також виображено св. Георгія; вивіз* його років із сто тому кн. Долгорукий з Криму, а потім він довго перебував у церкві села Знаменського-Губайлова під Москвою. Рельєф цей має грецький напис.
У цьому всьому твердженні бар. Врангеля можна визнати справедливим лише те, що в рельєфах Михайлівського манастиря безумовно можна помітити чужоземний вплив. Що-ж до фактури рельєфа Історичного Музею, то вона зовсім инакша, ближча до византійської, а стиль рельєфів Михайлівського манастиря- грецько-східній.
В 1916 р. на засіданні «Моск. Общ. Исторіи Литератури» Б. М. Соколов вперше подав думку, що на плитах могли бути виображені й руські князі— Ярослав Мудрий та Ізяслав, але ніяких художньо-археологічних міркувань з цього приводу не дав, і довелося нам досліджувати наші пам’ятки. В тому-ж 1916 р. ми помістили виображення першого рельєфа в І випуску свого «Учебнаго атласа по исторіи древне русскаго искусства» й додали до нього пояснення, що тут різьб’яр хотів дати образи Георгія Побідоносця та вел. кн. Ярослава Мудрого, бо він, коли охрестився, дістав ім'я Георгія. В конспекті курса історії древнє-руського мистецтва, що був виданий нами в 1917 p., ми дали короткі вказівки що-до стилю та мотиву рельєфа[1]). В цьому нашому нарисі вважаємо обов'язком свого вченого сумління дати звідомлення про досліди, що оправдують опубліковану нами думку.
В 1917 p. К. В. Шероцький в свому «Путеводителю по Кіеву» (сс. 118— 122) вперше зазначив, що ще в кожній парі верхівців ми маємо зовсім ріжні обличчя; автор коротко зазначив стиль, композицію й мотиви, згадав мистецтво класичне, сасанідське, коптське, вірменське, західньо-европейське, цілий ряд пам’яток і дав низку героїчних верхівців—поганських і християнських. Не визначаючи рельєфів точніше, К. В. Шероцький уважає верхівців святими мужами, а рельєф відносить до XII ст. і зачислює до византійського мистецтва доби занепаду.
Того-ж року в «Извѣстіяхъ Археологической Комиссіи, вып. 64. (Вопросы реставрацій, вып. 18, рис. 9)» видано першу з наших шиферних плит. В тексті (сс. 68— 69) наведено зміст доповіди П. П. Покришкіна про огляд плит разом з В. Г. Леонтьєвим та В. П. Пощанським 28 квітня 1916 р. Виявилося, що гіпсові частини відпали, а разом обколовся і шифер. Наведено також цікаве свідоцтво намісника Лаври, ніби за його пам'яти плити ці переносили три рази. Обслідування плит привело до думки, що потрібно зчистити з плит масляну фарбу й передати їх до Музею.
В 1919 р. проф. Ф. І. Шміт, у свому надзвичайно цікавому нарисі «Искусство древней Руси-Украины» (Харків), на с. 79 зазначає появу в Київській Русі шиферних рельєфів, роботи руських майстрів, називає виображення на наших плитах фігурами святих і вважає їх наслідуванням кавказьких рельєфів; в трактовці одягу та виразу—бачить сасанідський вплив. Проф. Ф. І. Шміт гадає, що це робота кавказького майстра, але в той же час указує на иншу «почти наверное русскую работу» шиферового рельєфа, що переховується в Археологічнім Музею київського університету і якого було знайдено біля руїн церкви св. Ірини.
Про звязок Київа з Кавказом, Малою Азією та сасанідським мистецтвом уже не раз зазначалося в працях Шміта, Мясоєдова, Ростов-
- ↑ Див. також нашу книгу «Византийское и русское искусство», М. 1924, с. 80.
