все дібране товариство: мішане, військове та цивільне.
Тета Оля, що скрізь почувала себе свобідно, подалася в кімнату мужчин, де побачила між іншим знайомого вірменина-купця, постійного покупця її гарного меду та партнера при недільнім тароку її вуйка. У проході до сусідньої кімнати нараз опинився перед нею Юліян Цезаревич, гарний та елєґантний.
Привиталися.
— Несподіванка, пане Цезаревич, — Сказала мило, і наче з якимсь острахом.
— Мій товариш заручується і я, як його найліпший товариш, мусів на такий важний для нього день приїхати.
Юліян, як добрий знайомий стояв між кількома молодими мужчинами і паннами, розмовляючи майже весело, особливо з гарною шіснацятьлітньою донькою господаря. Побачивши крізь двері в сальонику Дору і двох-трьох молоденьких цивільних підійшов привитатися і сів коло неї. У легкій блакитній сукіні із станичком кольору волошок з прозорими рукавами, одним шнурочком білих перлин на шиї і високою зачіскою виглядала дуже гарно. Та її очі від зворушення аж потемніли. Вказала на його руку, чорною вузенькою опаскою перевязану.
— Чи вона ще незагоєна?
— Дрібниця, лиш незначний значок залишився — відповів він із розсміяним поглядом, узяв легенько її руку і поцілував її.
— Не жалуйте мене, пані. Ніжність із вашої сторони не для мене…