Довкола сніжно білого будинку пашіла рістня, у літі увихалися безнастанно бджоли і так само від білих китиць пяніли акації.
Сад зачинався поза домом і зільником і тягнувся вдовж дому з залізною огорожею аж до гірської ріки. Ріка бігла між кінцем саду і невеличкою горою, званою „Мельниківкою“, тулилася більше до гори, творячи через те під садом і дальше поза ним зарінок, де росли мов порозкидувані невеличкими кущами лози.
На Мельниківці, де білілося не багато селянських хаток, що їх винаймали власники деяким літникам, знаходилась і посілість директора Альфонса Альбінського, ведена більше невсипущою „тетою“ Олею, ніж самим директором. Був там скромний домик, гарний огород, садок і відповідні господарські будинки. Тут хотіла тета Оля на старість жити, доки Господь дозволить, щоб не бути нікому з родини тягарем. Та вуйко Альфонс, що не любив мешкати близько худоби і дробу, як висловлявся, „коло господарського швиндання“, виарендував цю невеличку посілість своєї родички, щоб мати ще один дохід крім веденої ним почти, арендованих кількох прегарних сіножатей і управи лісом своєї внучки.
Вела господарку на Мельниківці здебільша тета Оля за наказами свого вуйка, який уважав жінку за нездатну до самостійної управи земельної господарки. Допомагав їй старий слуга Олекса Дурило, колишній послугач до дітей у домі Альбін-
